Людські очі –дзеркало душі, - так ми звикли говорити і фраза перетворилась в пустодзвін, банальність. А варто тільки замислитись над тим, що ніхто ще навіть не зміг досконально навчитися їх читати, розпізнавати в них ледь помітні порухи душі. Вони не підлягають ніяким критеріям, а про шаблони годі й говорити.
Дивлюся. Ні. Вдивляюсь в твої очі. Скільки б не минуло часу, та вони для мене загадка. Не можу розгадати їх.
Засмучений, задумливий погляд. І ніби за кам’яною стіною твоя душа і та таємна туга, яка відлунює тим одним, колись рідним голосом, що навіки закарбувався в пам’яті...
Ось посмішка і... крижані ланцюги звільнили серце. Деякий час воно б’ється й для мене - орбіти перетинаються, порушуючи закони всесвіту... Але байдуже, бо ти все одно не зможеш дізнатися, а очі тобі не скажуть, де зустрічаються, а де розходяться дороги, коли нарешті схід змінить захід. Все загадка. Приємна мить і нічого більше. Жодних намагань втрутитись в твій світ. Він прагне гармонії, зцілення. Важко залишатися простим спостерігачем, але... доки не знайдеться в цих очах місця для відблиску моїх...марно тривожити серце.
Твої очі - за ними одна людина і, разом з тим, цілий всесвіт – думки, настрій, переживання, злети , падіння, боротьба, перемоги, темна глибина і ....довгоочікуваний берег
список произведений
|
Авторы
|