Сьогодні я як і завжди вийшла на роботу, але мене зустріло вже не літо. Чисте синє небо, прохолодний вітерець торкнувся плеча, а у верховітті зашелестіло листя. Я пам’ятаю добре цей звук по нотам. І ніби осінь тягнеться своїми пальцями до струн моєї душі і починає грати свою сумну і прозору мелодію.
Все ніби ще буденно і на календарі літо, але привид осені вже блукає поряд. Осінь, як і жінка, дуже мінлива: то порадує теплим днем, ніби задобрюючи та заманюючи своїми чарами, а то розгнівається дрібним, сірим, затяжним дощем. І все далі і далі... І ніякі вмовляння не допоможуть і не повернуть опале листя сумним деревам.
Сама пора року, як снодійне: поступово стаємо заручниками зими – під сумним гіпнозом осені з подавленою волею ми, як переможені, крокуємо в темну далечінь. Ще смішнішою здається наша повсякденна суєта – все одно нічого не змінити. Час пливе, секунди наближають нас до довгих, темних, прохолодних вечорів. Мокре, давно позбавлене життя листя поблискує в світлі вуличних ліхтарів. Нічні заморозки прокрадаються в кожну останню ще живу рослину.
Сонце вдивляється крізь пелену сірих хмар на землю – безнадійно. Сірий колір заполонив все навколо – будинки, дороги; зафарбував мої думки. Тепер помічаю, що і світлофори частіше блимають барвами осені. Влітку цього не бачила.
Дощ монотонно стукотить по підвіконню, небо густо затягнуте – на довго. Все потонуло. Ми ніби сховалися за стінами та вікнами квартир, офісів, відгородилися від зовнішнього світу, від природи і тільки листки календаря, як безспірні факти, кожного разу повертають нас до реальності.
Перші несміливі сніжинки з’являються раптово, неочікувано і тонуть під нашими підошвами, під колесами швидких авто. Вони не затримаються, але це нагадування про зиму трохи додає оптимізму, адже кожен її день невпинно наближатиме нас до весни.
список произведений
|
Авторы
|